Спільна програма
Компанія «TНК-BP Коммерс» Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»
UKR RUS
Пошук
Новини Про програму Батькам Професіоналам Дитячий конкурс Публікації Відгуки Корисні посилання Контакти
ФотогалереяФотогалерея
Фотогалерея
 
Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»
 
Від лікарні до лікарні
 
Музейний простір України
 
Дитяча лікарня майбутнього
 
Уроки історії
Головна Новини ДЦП — не вирок

ДЦП — не вирок

22 Травня 2008 11:21

             

Щодня симпатична тендітна жіночка встає о пів на шосту ранку. Будить свою доньку – 10-річну Іринку. «Поквапся, доню, – дивиться на годинник пані Марія. – Запізнюємося...». Жінка спритно висаджує донечку на ремена, і вони вирушають до сільської автобусної зупинки. Далі – звична щоденна поїздка переповненою маршруткою з Оброшина до Львова. Не можна гаяти ні секунди – рівно о восьмій треба бути біля мотозаводу. Там дівчинку та її маму підбере автобус, що належить Львівському міському центру реабілітації «Джерело».

«У дитинстві лікарі поставили Ірині страшний діагноз – дитячий церебральний параліч, – розповіла Марія Годованець. – Наша дитина не могла самостійно пересуватися, не могла розмовляти. Ми з чоловіком були у розпачі, однак потім взяли себе в руки і почали думати, де шукати допомоги. Пройшли декілька курсів лікування для підтримання фізичної форми донечки. А коли Іринці виповнилося шість років, директор школи в Оброшиному запропонувала записати її до першого класу. Ми з нею ходили до школи два тижні. Зі школи нас скерували на медико-педагогічну комісію. До 2006 року Іринка навчалася індивідуально. Паралельно лікувалася, проходила масажі, відвідувала різні заходи. Дитина не сиділа вдома».

1 вересня 2007 року Іринка разом з мамою потрапили у школу-садок при центрі «Джерело». Тут її прийняли з любов’ю і дорослі, і діти. Не любити Іринку неможливо. Дівчинка завжди усміхнена, привітна, сяє, наче сонечко.

«Я ставлюся до неї, як до повноцінної здорової дитини, – зізнається мама. – Коли у мене щось наболить на душі і не маю з ким поділитися, Іринка завжди мене вислухає. Коли виникає смішна ситуація – може щиро засміятися, коли я неправа – дасть мені про це знати. Ми розмовляємо за допомогою книжки спілкування, на якій зображено різні малюнки. Я навчилася по очах та жестах Іринки розуміти, чого саме вона хоче».

Неповносправні діти, як і їхні здорові однолітки, можуть бути як щасливими, так і нещасними. Дивлячись на веселі очка Іринки, помічаєш в них головне – любов до життя...

Богдан МАЗУР, «Високий замок», №87 (3736), 14 травня 2008 року

Джерело: http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=64821


             

Версія для друку
 « Попередня стаття  |  Наступна стаття »
Останні надходження
02.02.2012 17:08
На гостині у Любові Кобзар, голови Прилуцької громадської організації батьків дітей-інвалідів "Фенікс"
01.02.2012 14:26
В Коломиї запрацював реабілітаційний центр для дітей з вадами
31.01.2012 10:47
Школа «Клас Ірини» має три кабінети: «Віра», «Надія», «Любов»
30.01.2012 10:51
В Ізяславській спецшколі відкрито навчально-комп’ютерний кабінет
26.01.2012 14:28
У Харкові відкрилася виставка «Яким я хочу бачити цей світ»
26.01.2012 11:05
На Львівському обласному радіо стартувала програма «Особлива дитина»
25.01.2012 10:55
«Оберіг» вчить самостійності дітей-інвалідів
Підписка
 
© Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», 2006-2011
© Розроблено New Age Lab, 2006
Украинский портАл