Діти з обмеженими фізичними можливостями в Україні не мають рівних можливостей навчатися в школі разом зі здоровими дітьми. В Україні є лише кілька шкіл, пристосованих для інвалідних візків. Крім того, багато батьків навмисне залишають таких діток удома, непокоячись про ставлення до них однолітків.

Першого вересня до однієї з міських шкіл вперше прибули троє учнів на візках. Хоча загалом таких дітей у Харкові набагато більше. Хтось навчається вдома, хтось у спеціалізованих інтернатах. Фахівці кажуть, що участь дітей з особливими потребами в соціальному житті та спілкування з рештою дітей не менш важливе, аніж отримання знань за шкільною програмою.

Харківська школа номер 124 – друга в Україні школа рівних можливостей. Перша вже кілька років навчає дітей–візочників у місті Біла Церква. Там 30 таких учнів. У Харкові цього року їх буде тільки троє, а вже наступного, коли, як обіцяють, заклад буде готовий прийняти старших учнів, їх буде більше.

Наталя Алимова – мама десятирічного Олега, у якого дитячий церебральний параліч (ДЦП) – не приховує побоювань. Каже, найбільше хвилюється, як сприймуть учня у візку однокласники. Чи не будуть дражнити, чи зрозуміють, як йому важко:

«О! Я довго чекала! Я від самого народження не вірила, що в нас такий діагноз. Що він буде не таким, як інші діти. Я думала: ось, сьогодні-завтра. А вже післязавтра – все буде добре! І коли його однолітки пішли у перший клас, я дуже хвилювалась, що він – дома. А тепер...» – ділиться переживаннями мама хлопчика.

Сам Олег зізнається, що вдома нудьгує. Йому хочеться нових друзів і вражень. Він піде у 4–тий клас. Хоча програму він знає, чотири роки навчався з учителем удома. Його вмовили вивчати те саме вдруге, але вже за справжньою партою.

«Подобаються мені Основи здоров’я та «Я і Україна». І книга для читання, література», – розповідає учень.

Готовий лише перший поверх

Чому знову в четвертий? Тому що в школі для прийому дітей-інвалідів готовий тільки перший поверх, там, де навчаються початківці: є пандуси, є спеціально облаштована туалетна кімната, є мікроавтобус з підйомником. Ліфт – у планах на наступний рік.

Хоча архітектурна адаптація будівлі – це тільки невелика частина підготовки, розповідає Наталя Алимова:

«У першу чергу – це спілкування з однолітками. Це дуже великі надії на те, що у нього буде ширший кругозір. Бо ми переважно дома. І двір. І все. Більше нікуди».

Олег мусить вчитися в четвертому класі ще раз, бо в школі обладнаний лише перший поверх

З мамою Олега згодна директор школи Валентина Київська. За її словами, перший прихід до школи – стрес для будь–якої дитини. Тому зустріти учнів у візках готуються учні та педагоги:

«Ми будемо над цим працювати. Для нас це нове. Ми будемо старатися. Я думаю, наші вчителі впораються з цим завданням. Колектив – це велика сила. Дитина повинна спілкуватися, вона не може без спілкування».

Спілкування замість ізоляції

Загалом у Харкові, за інформацією громадської організації «Креавіта», приблизно сто дітей пересуваються на візках. Ці діти можуть – і повинні – навчатися у звичайних школах, вважає один з її керівників Олена Шингарьова:

«Що таке інклюзивне навчання? Це не тільки якісна освіта для дітей з фізичними обмеженнями. І в майбутньому – можливість отримати вищу освіту, працевлаштування і конкурентоспроможність на ринку праці. Але це і можливість соціалізації. Тому що сьогодні, коли діти навчаються вдома, вони ізольовані, вони не спілкуються зі своїми однолітками.

І в майбутньому прогалини в соціалізації заповнити неможливо. Неможна сказати, що «коли діти виростуть – вони почнуть спілкуватися і адаптуються до соціуму». Такого не буває».

Ганна Силаєва, для Бі-Бі-Сі, Харків

Джерело: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2010/09/100901_special_needs_pupils_rl.shtml