Сучасному світу добре відомі позитивні результати іпотерапії. Вже багато років фахівці сфери догляду та реабілітації опановують прекрасний інструмент, яким є кінь, щоб прийти на допомогу людині. Тварина є чинником рівноваги як фізичної (через фізичне навантаження під час верхової їзди), так і психологічної (через спілкування з живою істотою, чутливою і активною). Немає такої галузі, в якій би не використовувався цей засіб: діти і дорослі з фізичними, розумовими вадами, а також із проблемами в громадському порядку. Напевно, лише хворі із численними вадами довго опирались цій практиці. І це пояснюється цілком логічними факторами: надзвичайною чутливістю хворих осіб, їхньою фізичною вразливістю, а також складністю у підніманні та утриманні в сідлі людини, вага якої значно збільшилась. Проте Медично–навчальний інститут міста Плабеннек (Франція), що заопікується сотнею дітей, з яких двадцять мають численні вади, прийняв цей виклик.

Зустріч

Відчути тепло тіла тварини, її дихання, її рівновагу, обійняти її своїми руками, співпрацювати лише з тою, яка вас приймає і ніби входить з вами в резонанс... Нічого дивного в тому, що дітки з дуже великими проблемами, як фізичними, так і розумовими, які не можуть розмовляти, можуть тут знайти спосіб, щоб пробудитись та струхнутись. «Ми не розмовляємо ні на якому етапі верхової їзди», пояснює Вероніка Бобен, вихователь–спеціаліст та координатор кінної програми Медично-навчального інституту міста Плабеннек: «Йдеться про об’єднання дитини і коня». Важливо зазначити, що акцент робиться не на спортивній активності, і не на фізичній діяльності, якими б простими вони не були. Мова іде насамперед про зустріч: два створіння, які в певний момент зустрічаються та встановлюють між собою зв’язок без слів.

Все починається з взаємного наближення, поступового та сповненого взаємоповаги. Далі ідуть всі можливі форми контакту: пліч–о–пліч, тет–а–тет. Часто з’являється погладжування, приголублення. Осідлання коня необов’язкове. Але коли це відбувається, дитина може скористатись сідлом або обійтись без нього. Це дає змогу їй сісти чи витягнутись просто на спині тварини. Коли кінь починає іти, дитина може триматись за попругу (упряж у вигляді кільця, за яке можна триматись). Дорослий притримує її збоку за поперек, або сидить на коні за дитиною.

Всі умови створені для виникнення позитивних емоцій, появи взаємної ніжності. У цих стосунках дорослий відіграє лише роль доброзичливого свідка. Він не є ні стимулятором, ні аніматором. Його завдання полягає у забезпеченні умов для виникнення цієї магічної миті. Тварина пристосовується до дитини, яку вона везе, беручи до уваги її ритм та проблеми з рівновагою. Але також дивовижною є здатність дитини почуватись по-іншому, підніматись, мати бажання бути більшим. Тоді потрібні корсет або шина, щоб підтримувати ослаблене тіло, трапляється так, що новий тонус з’являється в м’язах, коли дитина сідає на свого коня.

Початок авантюри

Від початку існування Медично-навчальний інститут міста Плабеннек, як і багато інших установ, використовував сусідні кінні центри, щоб надати пацієнтам можливість займатись верховою їздою. В інституті було дві мети: використовувати контакт з твариною, щоб пришвидшити прогрес дітей, а також запропонувати їм вихід до зовнішнього світу – це засіб їхнього автономного розвитку. Молоді люди з численними вадами, що приїжджали сюди, також поступово освоювали цей вид діяльності. Позитивні результати проявились відразу: «Ми могли констатувати, що діти набагато краще засвоювали результати їхньої пропріоцепції після заняття на коні, ніж в класі, верхи на стимуляторі» пояснює Жан–Ів Ленгіну, іпотерапевт Медично–навчального інституту. Тоді виникла ідея застосовувати таку практику систематично для найскладніших випадків і для наймолодших пацієнтів, щоб вирішувати ортопедичні проблеми на початковій стадії.

У кінці 1990–х розпочались роздуми: переміщення дітей із складними вадами на певні відстані вимагає значних підготувань щодо транспорту. То чому б не тримати коней безпосередньо на місці?! Ідея була спокусливою. Але її втілення в життя було не таким простим: займатись тваринами – серйозна відповідальність. Вирішити проблему допоміг вихід на пенсію старих коней сусіднього кінного центру: у вересні 2000 року Медично-навчальний інститут приймає 21–річного та двох 22–річних Шотландських поні. Акцію підтримав персонал, що бажав застосовувати інноваційні методи, такі як наприклад сад п’яти чуттів, що знаходиться на етапі реалізації. Але вона також отримала і підтримку сімей хворих.

Місце родини

У найпершій реакції кожного дорослого, який спостерігає за дитиною з вадами, проявляється батьківська опіка і бажання захистити. Батьки першими переймають цю поведінку. «Коли я їх знайомлю з нашим закладом, їм дуже до вподоби заняття з поні. Але вони не думають, що це вплине на їхню дитину». Пояснює Мішель Жестен, директор Медично-навчального інституту. Проте якщо не брати до уваги важкої форми остеопорозу та сколіозу, то існує небагато протипоказань для верхової їзди. Тим паче, що цей підхід є завжди дуже м’яким і поступовим, він систематично враховує темп та потреби кожного. Певне рішення розглядають для кожного окремого випадку. Батьки беруть активну участь у цьому процесі. Пані Леба це визнає: спочатку вона була здивована, що її дочці Одрі запропонували сісти на коня. Але здивування швидко змінилось ентузіазмом, пані Леба попросила відвідати свою дочку. Вона була присутньою на двох чи трьох сеансах. Під час четвертого вона сіла на коня разом із дочкою! «Для мене це було справжнє відкриття: я відчула те, що відчувала моя дочка, в той же момент, що і вона. Це було дуже зворушливо. Я трохи боялась, що Одрі може впасти. А потім зрозуміла, які зусилля вона прикладає, щоб утримати своє тіло в рівновазі. Я зрозуміла всю користь, яку вона від цього отримувала. Збоку це виглядає дуже просто і не дуже ефективно. Але якщо спробувати, то відчуття зовсім інші». Унікальний момент відчуття ризику… але в кінці кінців хто з них більше наляканий?

У 2002 році  Медично-навчальний інститут організував день сім’ї в кінному центрі. Ця акція, яка дала можливість батькам, братам та сестрам побути глядачами або розділити наближення до коня з тими дітками, які вважались занадто вразливими, щоб їздити верхи, зазнала беззаперечного успіху. «Ставлення до коня є дзеркалом існування людської істоти», – вважає Вероніка Бобен.

На сьогодні Медично-навчальний інститут можна лише привітати із одержаними результатами. Деякі діти під час зустрічі з конем показують значний прогрес: вони не хочуть триматись за повід та просять їхати швидше. Дивно, але факт: найкраще це розуміє сам кінь... і починає бігти риссю на неймовірну радість свого маленького вершника. А інші здаються все такими ж здивованими, рік за роком, проявляючи цікавість властиву першому знайомству. Звичайно, розуміння власної рівноваги, відкриття рук для ніжності, ставлення до іншого, все це немалі досягнення. Але якщо всі ці дії, що підтримують активність і рівновагу людини є важливими, то не слід також забувати і про момент розділеного щастя, задоволення від переживань кожної миті, радість і комфорт, відвойовані у жахливої долі.

Жак Трементен, «Le Lien social». «Reporter D’Espoirs» (Франція)

Фото: http://www.hippoterapia.com.ua/

Джерело: http://www.dukhovnist.in.ua/uk/world/82.html