Спільна програма
Компанія «TНК-BP Коммерс» Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»
UKR RUS ENG
Пошук
Новини Про програму Батькам Професіоналам Дитячий конкурс Публікації Відгуки Корисні посилання Контакти
ФотогалереяФотогалерея
Фотогалерея
 
Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»
 
Від лікарні до лікарні
 
Музейний простір України
 
Дитяча лікарня майбутнього
 
Уроки історії
Головна Новини Сонячний пес лабрадор

Сонячний пес лабрадор

 
21 Вересня 2012 11:14

             

У відсутності природної рівності є якась загадка, яку людині поки що не вдалося розв’язати. І ладно, коли один від народження обдарований підвищеною стрибучістю і на нього із заздрістю дивиться Сергій Бубка, а іншому не дано хоча б трохи елементарного честолюбства, щоб подолати стометрівку. Природа гребує рівноправністю в принципі. Приблизно на тисячу новонароджених зовсім здорових людських дитинчат припадає 5-6 випадків захворювання на ДЦП (дитячий церебральний параліч), один із семи сотень народжених збільшує статистику хворих на синдром Дауна... Із двох сотень дітей у світі один хворий на аутизм. Національна приналежність, соціальний стан, спосіб життя батьків (алкоголізм, наркоманія, спадкові передумови), економічна стабільність країни – все це пил і дурощі. Найбільш щасливий і безтурботний з нас може одразу дізнатися, що таке любов у найглибшому її прояві.

У сиву давнину, коли людина ще не намагалася підкорити природу і була всього лише її частиною, окремі її представники, чиї фізичні можливості були обмежені, просто вмирали через «природні причини». Пізніше, з подачі Чарльза Дарвіна, ми включили це в поняття «природний відбір». Розвиваючись, людина ставала не тільки інтелектуальнішою, але й більш цинічною. «Потвори» були номерами ярмаркових забавок, салонними іграшками, трудилися на паперті і на панелі.

Із винаходом поняття «гуманність» з’явилися будинки піклування, де люди-овочі утримувалися до смерті (прекрасно усвідомлюючи неоднозначність формулювання, я навмисно не стану нічого міняти). Втім, і поняття «гуманність» можна трактувати по-різному.

Програма «Тіргартенштрассе 4» – винахід німецьких націонал-соціалістів – була спрямована на дезінфекцію арійської раси. «Вбивство заради гуманності» отримало науковий статус і поширювалося на душевно хворих людей, інвалідів від народження, людей з відхиленнями у розвитку, спадковими захворюваннями. Зрозуміло, не піти далі ця програма не могла, і пізніше під її реалізацію потрапили не тільки «нещасливі» євреї, а й багато тих, кому «повезло» народитися просто недостатньо білим. Природа не змогла промовчати: після закінчення Другої світової війни «неповноцінних» дітей народилося вдвічі більше.

ОСЬ ТАКИЙ РОЗУМНИЙ ВЧИТЕЛЬ...

Мені складно уявити, що значить бути матір’ю дитини, хворої на дитячий церебральний параліч, синдром Дауна або аутизм. Хоча, напевно, мало яка жінка, будучи вагітною, не піддавалася параноїдальним думкам, навіяним відомою всім офіційною статистикою «неблагополучної» народжуваності. І якщо ваш материнський квиток виявився менш щасливим, ніж у сусідки, розмови «по душах» з дільничним лікарем не уникнути.

Так уже часто виходить, що лікар у найгіршому разі розведе руками, у кращому – видасть кілька телефонів реабілітаційних центрів. Іноді лікар буває настільки безпомічним у своїх людських і професійних здібностях, що йому не залишається нічого іншого, як безсоромно повідомити батькам щось на кшталт: «Ви привели у світ потвору. Скоріться. Народите собі ще парочку здорових, а цю просто любіть так, як люди люблять овочі».

Проковтнувши таку пігулку, спробуйте дійти до наступної інстанції, зберігаючи, хоча б наочно, людяність. Навіть якщо ви потрапили на попередній огляд у реабілітаційний центр, вам ніхто не гарантує, що вашу дитину візьмуть на лікування. У державних реабілітаційних центрах багатьом дітям відмовляють з найрізноманітніших причин. Одна з об’єктивних – брак місць, але вголос вам про це, швидше за все, не скажуть.

Мир не без людей. Центр «Сонячний пес» існує вже вісім років. Його, мабуть, головні фахівці-терапевти – собаки. Не звичайні чотирилапі друзі, а пси породи голден-ретрівер і лабрадор-ретрівер.

У ДІТЕЙ З’ЯВЛЯЄТЬСЯ НАДІЯ...

Собака настільки давно співіснує з людиною, що жити без неї вже не може. Для більш плідної співпраці вона продемонструвала достатньо своїх найрізноманітніших якостей – від полювання до розваги, від охорони до порятунку. Сьогодні собака, принаймні, окремі її представники, мають хай і не зовсім офіційний, але все-таки статус: терапевт. У широкому розумінні цю ознаку мають всі свійські тварини.

При всій соціальній позитивності лабрадорів, не всякий представник цієї породи може стати терапевтом. Вони дружелюбні, але дружелюбність собаки-терапевта не повинна бути нав’язливою. Вони слухняні, але потрібна ще й особиста ініціатива тварини, її бажання працювати, її прагнення бути корисною. Вони врівноважені, але флегматикам тут не місце. Вони повинні бути зовсім лояльні по відношенню до інших тварин, байдужні щодо всіляких сторонніх звуків, вони повинні вміти концентрувати свою увагу лише на об’єкті опіки. Вміти бути подушкою, клоуном, візником, поводирем, нянькою, масовиком-витівником – ким завгодно, залежно від обставин. Головне – бути витривалими, кмітливими і безмежно терплячимb. Як з’ясувалося, собака, у якій всі ці якості розвинені досконало, не може жити без їх реалізації.

Історія центру «Сонячний пес» почалася з історії хвороби дитини – сина Тетяни Любимової, яка, тоді ще не підозрюючи, стала організатором центру. Її Сашко страждав важкою формою дитячого церебрального паралічу. Дитина прекрасно розуміла все звернене до неї спілкування і була б щаслива відповісти взаємністю, але тіло зрадило, зробивши її назавжди лежачим хворим, який не вміє вимовити ані слова. Крім ліжка, хлопчиськові не світило більше нічого.

Оллі – білосніжний голден-ретрівер – з’явилася в родині, можливо, як сполучна нитка, можливо, як всепоглинаючий друг, можливо... як хто завгодно. Із власного досвіду можу сказати, що причини появи собаки в будинку настільки інтимні... і якщо ви раптом захочете їх сформулювати – промовчіть. Собаки, вони такі – важко сказати, хто на них потребує більше, щасливий чи нещасний, недужий чи здоровий. Що вони – розрада чи головний біль, ліки чи хвороба.

З огляду на особливості діагнозу, бути просто другом виявилося замало. Собаку довго тренували, адже й обрана вона була через свої виняткові здібності, що дісталися їй у спадок: її мати доглядала за дитиною з поганим зором. Доглядала настільки ретельно, що на прогулянці забувала про потреби власного організму, повністю віддаючись обов’язку.

Потім Тетяниного Сашка не стало... Залишилася Оллі. Прекрасно підготовлена до терапевтичної, або, як її називають в Росії, реабілітаційної допомоги, собака, яка готова бути всім вищеназваним, натура, яка вимагає реалізації. Залишилися Тетяна та її чоловік...

На святах у дитячих будинках і реабілітаційних центрах Оллі тягала візки з дітьми – Тетяна керувала процесом. Оллі показувала різні фокуси: співала тембром контральто на незрозумілій для людського вуха собачій мові, танцювала вальс, казала кількість букв у слові «гав». Малеча, чиї можливості не перевищували здатність поглинати здрібнену до стану пасти їжу, реготали і почувалися зовсім щасливими. Оллі з радощів, під овації, у голос витягала корінь із дев’яти і плазувала на пузі, ходила на задніх лапах, виляла хвостом, як опахалом, і, коли випадала можливість, облизувала щоки всім бажаючим. Більше того, з величезним задоволенням вона дозволяла себе тискати, гладити, щипати і дивитися собі в зуби.

Ігри де прийде, ігри на вулиці, ігри в гостях могли б, видимо, тривати ще довго, якби не директор московської школи №1492 Тетяна Іванівна Анікіна. Зовсім безоплатно, тобто – для тих, хто забув, – даром, у школі було виділено велике світле приміщення – величезна студія для занять.

ДРУЗІ. І ТУТ НАВІТЬ ДОДАВАТИ НІЧОГО НЕ ВАРТО...

Сьогодні в Оллі є спадкоємиця – власна дочка Нікі. Однак сказати, що вони працюють тільки вдвох, було б несправедливо по відношенню до інших людей та інших собак.

Най, лабрадор-ретрівер, і Тайна, ще один голден-ретрівер, трудяться в центрі разом з іншими ентузіастами. Чарівний красень шоколадний Най потрапив у центр за бажанням господарки і виправдав її надії. Білява пестуха Тайна сама виявила талант терапевта, буквально надихнувши свою господарку до волонтерської діяльності. В обох господарок є свої родини, діти, чоловіки, турботи і побутові незручності. П’ять днів на тиждень вони працюють на користь власного матеріального благополуччя, наскільки це можливо в нашій країні, – кожна на своєму робочому місці, а у вихідні роблять те, чого не робити вже не можуть.

25 дітей приймає «Сонячний пес» у будинку школи №1492 і 11 дітей у будинку в Малому Золотовустинському провулку, у метро «Китай-город». Ніхто з працівників центре не отримує за свою роботу ані копійки. Власне, ніхто і не просить. Діти, які потрапили на реабілітацію сюди, зазвичай відмовники з багатьох інших центрів – тут приймають всіх.

Поняття «курс лікування» також відсутнє. Діти відвідують заняття доти, доки батьки можуть їх приводити. На питання «Які перспективи лікування?» працівники центру не відповідають нічого. І зовсім не від відсутності впевненості у своїй методиці або недостатній сміливості. Просто потрібно бути вкрай безвідповідальним, щоб обіцяти що-небудь у такій ситуації...

Замість епілогу. Федько – променистий хлопчисько, який буквально влетів у кімнату для занять, енергійно потиснув руку всім, включаючи мене, привітався із собаками, одразу приступив до занять. Як гутаперчева лялька, він бавився із собаками, як досвідчений кінолог – ними керував. По закінченні заняття він освітив всіх сяючою посмішкою, знову потис всі руки і лапи, кинувся до виходу, кваплячи маму. У недалекому минулому Федьку відмовили багато центрів – шансів немає: ДЦП, затримка в розвитку...

У ЦЕНТРІ «СОНЯЧНИЙ ПЕС» Є Й ІНШІ ШЕРСТИСТІ «ДОКТОРИ»

...Ходить у групу хлопчик Костя та його мама. Кості вже готові зняти діагноз ДЦП, а от мамина нервова система, засмикана за час Костиної хвороби, дає збої донині. Якось Костя, відпрацьовуючи вправу «коврик» (це коли дитина розміщується між двома лежачими собаками), абсолютно розслабився, посміхався, розніжився і став геть безтурботно реготати. Мама звично зірвалася на Костю лементом: «Ну чого? Чого ти іржеш?!». А Костя дуже усвідомлено подивився у мамині очі, немов у цю мінуту він зрозумів всі і про неї, і про життя, і про геть усе, і дуже впевнено відповів: «Від щастя, мамо». Костина мама плакала...

...Соня Шаталова – одна з найбільш сталих учасників реабілітаційної групи, на самому початку боялася всього і на контакт ішла не те щоб неохоче – вона взагалі не контактувала. Тепер же спокійно управляє собакою на заняттях, цілком здатна самостійно обслуговувати себе в побуті (не тільки вдягтися, роздягнутися, сходити в туалет, але ще й приготувати кашу, заварити чай, прибрати в кімнаті тощо) і відвідує літературний кружок.

Сонин діагноз – ранній дитячий аутизм. Зараз їй шістнадцять років. Трьома роками раніше вона написала такі рядки: «Мріють всі люди, навіть ті, хто каже, що мріяти не любить. Чим частіше людина мріє, тим цікавіше їй жити. Але я думаю, щоб мрії збувалися, потрібно вміти мріяти правильно. Адже мрія – це модель бажаного майбутнього на трьох рівнях: перший в уяві, другий у бажанні, а третій в уявному зшиванні подій. Правильно мріяти – значить правильно враховувати всі вже існуючі зв’язки себе як людини, що мріє, з навколишнім світом. І зрозуміти, які потрібні нові зв’язки, а потім зшивати події. І весь час треба дивитися, як зшивання впливає на ті зв’язки, які вже є у світі. Я теж люблю мріяти. Я мрію про те майбутнє, де я можу говорити і співати пісні, можу сама все робити. У мене буде багато друзів і улюблена робота. Я буду допомагати людям правильно зшивати події і буду працювати консультантом по мріях. Але щоб таке майбутнє відбулося, треба, щоб якнайбільше людей прийняли Бога, прийшли до Нього. Тож я спочатку буду допомагати людям у цьому. Як? Швидше за все, словом: поетичним і молитовним. Щоб все так і було, треба правильно зшивати події вже зараз. І я намагаюся».

...Сім років було Соні, коли батьки зовсім випадково виявили, що вона вміє писати. І мислити віршами...

Соня ЯНСОН, «Приватний кореспондент»

«Киевский ТелеграфЪ»


             

Версія для друку

 « Попередня стаття  |  Наступна стаття »
Останні надходження
09.10.2017 17:33
Навчально-реабілітаційний Центр «Джерело» організував фотопроект для своїх вихованців
27.09.2017 17:45
Національна паралімпійська збірна команда з футболу – чемпіони світу!
19.06.2017 17:36
Боєць АТО зводить центр реабілітації для дітей з ДЦП
02.06.2017 17:15
Хлопець із ДЦП на спеціальному візку підкорив Говерлу
25.05.2017 14:38
В Ужгороді пройде унікальний семінар для діток з ДЦП
12.05.2017 14:29
У Миколаїві 16-річний юнак Нікіта з ДЦП взяв участь у напівмарафоні
08.05.2017 14:19
"Художниця з почуттям гумору": як українки з ДЦП опанувала холст та пензель
Підписка
 
© Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», 2006-2016
© Розроблено New Age Lab, 2006
Украинский портАл