Спільна програма
Компанія «TНК-BP Коммерс» Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»
UKR RUS ENG
Пошук
Новини Про програму Батькам Професіоналам Дитячий конкурс Публікації Відгуки Корисні посилання Контакти
ФотогалереяФотогалерея
Фотогалерея
 
Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000»
 
Від лікарні до лікарні
 
Музейний простір України
 
Дитяча лікарня майбутнього
 
Уроки історії
Головна Новини Безперспективних хворих не буває

Безперспективних хворих не буває

11 Лютого 2013 11:42

             

Прийнято вважати, що лікарі і пацієнти знаходяться по різні боки барикад. Але іноді буває так, що хвороба поєднує їх на все життя. Зробивши неможливе, лікар повертає пацієнтові якщо не здоров’я, то бодай віру в себе і людей у білих халатах. Із таких історій і народилася рубрика «Важкий пацієнт».

«Шановні працівники редакції медичної газети «Ваше здоров’я»!
 Я, Бакіна Христина Вікторівна, 1987 року народження, кругла сирота, інвалід першої групи з дитинства, вирішила написати вам листа. Редакція отримує багато різних листів, але я сподіваюся, що мій ви обов’язково надрукуєте, бо я хочу, щоб усі знали про величезні досягнення працівників Українського науково-дослідного інституту травматології і ортопедії в місті Києві.

Спочатку я розповім про себе, аби ви зрозуміли, чому для мене це так важливо. Я народилася з діагнозом «Дитячий церебральний параліч», мама була у відчаї, але й думати не могла, щоб віддати мене в інтернат. Крім мене в сім’ї ще була старша сестра, і щойно мені виповнився 1 рік, а сестрі 2 — батько залишив нас, і все лягло на мамині плечі. Ми жили в Криму у гуртожитку, в кімнаті 9м2, без будь-яких умов для проживання. Мама носила мене на руках до 18 років, була завжди поряд зі мною і не звертала уваги на своє здоров’я, а їй із кожним роком було все гірше — в 40 років вона померла. Спасибі бабусі, котра нас забрала до себе, в смт Козелець Чернігівської області. Там я закінчила школу, стала дорослою, але й до цього часу все ще в інвалідному візку. Незважаючи на це, я дуже прагнула якось пристосовуватись до самостійного життя.

Влітку 2011 року отримала довгоочікувану санаторну путівку в клінічний санаторій імені Пирогова (Саки). Під час огляду мій лікар-ортопед Хащук Андрій Володимирович сказав, що мені потрібно їхати в Київ і тільки відомий усім лікар кандидат медичних наук Гошко Володимир Юрійович зробить операцію і можливо я стану на ноги.
 
Направили мене в 6 клініку, де завідувачем Кабацій Мирослав Степанович. Я дуже хвилювалася, дуже мені було страшно, не вистачало маминої підтримки. Але Мирослав Степанович по-батьківськи заспокоїв мене і познайомив із моїм лікарем Гошком Володимиром Юрійовичем і палатним лікарем Немешем Михайлом Михайловичем. Із цього часу 6 відділення стало моєю домівкою, а його працівники — рідними людьми. Мені провели кілька дуже складних операцій. Багато годин працювали біля мене мій дорогий Володимир Юрійович, Михайло Михайлович, анестезіолог Ховавко Юрій Анатолійович та медична сестра Хіменко Ірина Євгенівна, яка по кілька разів на день цікавилась, чи комфортно мені з гіпсами, й увесь час намагалася поліпшити мій стан.
 
З великою любов’ю і повагою я хочу також розказати про дружній і працьовитий колектив відділення реабілітації під керівництвом досвідченого керівника і людини з добрим серцем Рой Ірини Володимирівни. Я безмежно їй вдячна за створення домашнього затишку у відділенні, хворі весь час відчувають тут людяне та доброзичливе ставлення до них. Першим працівником, із яким зустрічаються хворі у відділенні, є лікар-адміністратор Русанова Таїсія Євгенівна, турботу і допомогу якої ми відчули відразу. У кожного з нас — свої проблеми зі здоров’ям, свій характер і своє життя, але Таїсія Євгенівна всім знайде час приділити увагу, і хворі залишаються задоволені.

Дуже багато теплих слів хочу сказати про лікаря-ортопеда-травматолога відділення Пилипенка Олега Васильовича, який робив усе, щоб покращити мій стан здоров’я. З великою любов’ю та повагою я хочу розповісти про свого дорогого і такого рідного для мене лікаря ЛФК — Котюкову Лілію Дмитрівну, яка весь час опікується мною як рідною дитиною. У неї все під особистим контролем — і лікування, і моє життя. Слова величезної подяки висловлюю інструкторам ЛФК: Павловій Юлії Григорівні, яка, не шкодуючи себе, тримала мене і робила зі мною вправи, Захарову Олександру Аркадійовичу, Стрельнику Мирославу Михайловичу, Русанову Андрію Петровичу та Дулевич Інні Анатоліївні. Інструктори ЛФК, незважаючи на всі складності мого діагнозу, наполегливо й поступово проводили необхідні процедури, розробляли індивідуальну реабілітаційну програму. Дякую також Заморському Тарасу Володимировичу, який піклується про мене і допомагає стати на ноги. Завдяки цим людям мені хочеться жити, хочеться бути потрібною, я повірила в себе. Під час перебування у відділенні реабілітації я забуваю про свої проблеми, радію життю і думаю: можливо, десь там бачить мене моя мама і також радіє за мене. Правду кажуть, що світ не без добрих людей. І я це відчула саме тут.

Також від усіх хворих я хочу подякувати кожному працівнику Інституту травматології і ортопедії в місті Києві, перераховувати всіх особисто — займе багато часу. Не кожна людина зможе працювати лікарем, тому потрібно підтримувати і цінити таких людей. Я розумію, що є державний бюджет, моральні і матеріальні заохочення, але іноді просто людські слова подяки дорожчі понад усе. Тому я дуже прошу надрукувати мій лист-подяку лікарям за самовіддану працю».

Прочитавши лист Христини, ми звернулися до лікаря, яка протягом довгого часу піклується про дівчину, — Ірини Володимирівни Рой. Ми дізналися, яким чином проходить лікування і з якими перешкодами стикалися лікарі у даному випадку.

Ірина РОЙ, завідувачка відділу реабілітації ДУ «Інститут травматології та ортопедії» Академії медичних наук України:

Христина була прийнята нашим відділенням на реабілітаційне лікування після операційного втручання у клініці патологій дитячого віку. На даний момент дівчина пройшла два етапи операцій. На першому — прибрали контрактуру на колінних суглобах, тобто вирівняли їх. Нелегке завдання нашого відділення було в тому, щоб зняти м’язову спастику і навчити ходити людину, яка ніколи навіть не стояла на ногах. Христина була абсолютно не вертикалізована. Це був довгий процес, над яким працювали майже всі співробітники нашого відділення. Для початку ми навчили дівчинку повзати на ще викривлених колінах, потім пересадили на інвалідний візочок. Христині дуже складно було пережити сильний біль, який турбував її ночами, дівчинка часто плакала і за домом, і за близькими, і від болю.

Після цього Христині провели серію операцій на ахілловому сухожиллі. Наступним завданням було — поставити її на ноги (в тутори) і навчити пересуватися за допомогою ходунків. Для неї це був колосальний крок! Раділи всі: і сама Христина, і її сім’я і, звичайно, ми.
Зараз працюємо над м’язами дівчинки, готуючи її до наступного етапу операцій. Наразі велика проблема — неправильне положення стоп, її і виправлятимуть наші хірурги. Уже півроку Христина живе в нашому відділенні і, безумовно, стала частиною нашої великої родини. Після чергового оперативного втручання її знову переведуть у наше відділення і фахівці поетапно освоюватимуть із нею нові навички.

Хочу сказати, що Христина — боєць! Їй протягом усього дня роблять масажі, проводять ЛФК, фізіотерапію, міостимуляцію і т.д. Цілий день фахівці не дають їй розслаблятися. Крізь сльози дівчинка працює і не здається! Це ще раз підтверджує: безперспективних хворих не буває, бувають не обласкані і недоліковані. Але, на жаль, усі знають, що система реабілітації у нашій країні зовсім не розвинена. До слова, наше відділення — єдине на всю Україну. І йому всього лише 3 роки. Але стараннями директора Інституту — академіка Гайко Г.В., і президента Національної академії медичних наук України, академіка Сердюка А.М. нам вдалося почати свою роботу. Кожен день співробітники відділення і пацієнти дякують цим людям за можливість ставити на ноги таких людей, як Христина!

«Редакція газети «Ваше здоров'я», Тетяна ПРИХОДЬКО


             

Версія для друку
 « Попередня стаття  |  Наступна стаття »
Останні надходження
09.10.2017 16:33
Навчально-реабілітаційний Центр «Джерело» організував фотопроект для своїх вихованців
27.09.2017 16:45
Національна паралімпійська збірна команда з футболу – чемпіони світу!
19.06.2017 16:36
Боєць АТО зводить центр реабілітації для дітей з ДЦП
02.06.2017 16:15
Хлопець із ДЦП на спеціальному візку підкорив Говерлу
25.05.2017 13:38
В Ужгороді пройде унікальний семінар для діток з ДЦП
12.05.2017 13:29
У Миколаїві 16-річний юнак Нікіта з ДЦП взяв участь у напівмарафоні
08.05.2017 13:19
"Художниця з почуттям гумору": як українки з ДЦП опанувала холст та пензель
Підписка
 
© Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», 2006-2016
© Розроблено New Age Lab, 2006
Украинский портАл